Хто не помиляється, той нічому не вчиться. Завдання батьків – дозволити дитині набивати шишки.
Намагайтеся виростити самостійних дітей, а не щасливих
Дитині задали зробити науковий проект. Дитина терпіти не може науку та проекти. Ви, власне, також. Що ви зробите?
Встановите дедлайн дитині, купите матеріали та покладете їх на стіл разом із тарілкою домашнього печива.
Попросите сусідку-хіміка зазирнути на хвилинку та розповісти про струнку та надихаючу композицію періодичної таблиці.
Сховаєтесь та молитиметеся, щоб пронесло.
Якщо кохання, відповідальність і бажання підтримати дитину штовхають вас до першого чи другого варіанту, вітаємо, ви неправі. Так вважає Джессіка Лахей (Jessica Lahey), вчитель та автор книги «Дар помилки».
"Чого я хочу: щоб мої діти були безтурботно щасливі зараз, або щоб вони зіткнулися з труднощами, похвилювалися, зате стали розумнішими і здібнішими?" - Джессіка Лахей
Цьому питанню присвячений бестселер Джесікі. Вона працює вчителем у середній школі та нещодавно зрозуміла, що батьки учнів і вона сама виховують дітей неправильно. Учні губляться, коли стикаються з труднощами, перестають любити навчання. Батьки сприймають погані оцінки близько до серця. Загалом все погано.
Джесіка не могла знайти коріння проблеми, поки не зрозуміла: ми прагнемо виростити щасливих дітей, замість навчити їх будувати щастя.
Лахей цитує роботу Венді Гролнік (Wendy S. Grolnick), психолога, яка проводила експеримент: знімала на камеру, як матері грають із дітьми. Потім Гролник розділила матерів на «контролюючих», які все робили разом із дітьми, та «підтримуючих», які дозволяли малюкам грати самостійно. Потім дітям-учасникам експерименту потрібно було виконати завдання самотужки, без мам.
Результати вийшли наочними. Діти, чиї мами любили контролювати, здалися за перших труднощів. А діти матерів, які заохочували самостійність, – ні.
"Діти вимогливих і керівних батьків неспроможні вирішити завдання без допомоги. Діти батьків, які підтримували незалежність, справлялися із завданнями, навіть якщо були засмучені." - Джессіка Лахей
Діти, які можуть зосередитись на пошуку рішення, навіть якщо завдання здається надто складним, менше залежать від інструкцій та настанов. Вони самі концентруються, організовують роботу, навчаються, а результати живуть своїм життям.
Хоча пораду «дайте дітям набити шишки» здається очевидною, її складно прийняти. На зустрічах із читачами щоразу хтось підходить до Джессіки у сльозах, бо 16-річний син не може зібрати сумку до школи, а 18-річна дочка не вміє не сваритися.
Батькам здається, що попереду ще багато років для навчання дитини. І тут виявляється, що дитині вже 17, а вона ще нічого не вміє.
То що мають робити батьки, які хочуть виховати дитину на помилках?
Не поспішайте на допомогу
Одного ранку Джессіка виявила, що син забув на столі зошит із домашнім завданням. Вона вирішила не мчати з нею до школи, хоча все одно збиралася в той бік. Тому що одна помилка навчить сина бути більш уважним та організованим.
"Ми хочемо вирішити всі дитячі проблеми, бо так правильно."- Джессіка Лахей
Своє рішення Джессіка винесла на обговорення у Facebook. Не всі погодилися з нею: "Якби чоловік забув мобільник, ти відвезла б йому телефон?" - Запитав один друг. «Так, - відповіла Джесіка. — Але ж я не виховую чоловіка».
Якби вона допомогла дитині, то стала б гарною мамою (на власну думку). Але син не отримав би жодного уроку. Виховання - залишити зошит на столі та дати дитині відчути неприємні наслідки неорганізованості.
У результаті вчитель дав синові Джесіки додаткове завдання та кілька порад, як не забувати вдома зошита. І це йому дуже допомогло.
Дайте дитині відчути відповідальність
Хоч раз ви відбирали ганчірку для підлоги у дитини, тому що від її спроб поприбирати ставало тільки бруднішим?
Діти можуть забиратися та мити посуд без особливих заохочень та умовлянь. Ось тільки по дорозі до чистоти та порядку нам доведеться миритися з заляпаною кухнею, не розсортованою перед пранням білизною та іншими радощами дитячої праці.
Діти можуть більше, ніж ми від них очікуємо.
Лахей наводить приклад школяра, який важко витягував програму титулованої школи для обдарованих дітей. Його мама поводилася як квочка, залагоджувала конфлікти з вчителями і постійно пилила підлітка, щоб він сидів за підручниками.
Альтернативою була звичайна районна школа з усіма своїми «принадами». У результаті мамі це набридло, і вона показала синові, як навчаються у простій школі. Поставила його перед вибором: вона більше не допомагатиме йому. Якщо він не хоче працювати, перейде до іншої школи.
Дитину так вразила різниця між двома навчальними закладами, що вона почала працювати. Сам підходив за поясненнями до вчителів, якщо чогось не розумів, виконував усі домашні завдання. Відмінником не став, але й не в цьому суть.
Нагороджуйте за зусилля, а не за результат
Ми любимо заохочувати дітей та розповідати, які вони чудові. Але нагороджувати дітей треба не за хороші оцінки, а за наполегливу роботу. Інакше у них розвинеться фіксоване мислення, при якому будь-який виклик збиває з пантелику. Цей тип мислення описала Керол Двек, дослідник зі Стенфорда. Вона провела експеримент.
Дослідники дали двом групам п'ятикласників прості випробування. Першій групі сказали, що вони зробили правильно, тому що вони розумниці. Другій групі сказали, що вони впоралися із завданням, бо як слід постаралися.
Потім дітям дали складні випробування, з якими вони ще впоратися не могли. Виявилося, що «розумницям» тести не сподобалися, вони не хотіли їх вирішувати. А «старальні» діти вирішили, що їм треба подумати ще й спробувати вдруге.
Тоді дослідники знов дали дітям легке завдання. «Розумницям» було важко, результати були гіршими, ніж уперше (хоча за складністю перше та третє завдання були однаковими). Результати «старальних» були кращими, ніж уперше.
Потім дослідники сказали дітям, що той самий тест проведуть в іншій школі, і попросили учнів скласти послання, в якому вкажуть свої оцінки. «Розумниці» завищили оцінки у 40% випадків, «старальні» — у 10%.
Якщо ви покажете дітям, що можна впасти і піднятися, вони зрозуміють: помилка в завданні говорить лише про конкретний випадок, а не про людину загалом.
Лахей щодня бачить, до чого призводить фіксоване мислення у класі. Діти, яких хвалять за розум та оцінки, роблять мінімум, достатній, аби вважатися розумними. Вони не беруться за додаткову роботу та бояться висловити припущення — раптом воно неправильне?
Тому порада така: хваліть за старання, а не за підсумки. І розкажіть дітям, як ви самі помилялися і опинялися в безвиході.
Хваліть дітей як онуків
Багато хто розуміє, що дітям корисно займатися спортом на вулиці та грати з друзями. Ми хочемо, щоб діти бігали на свіжому повітрі, спілкувалися з однолітками, розважалися.
Але як тільки дитина починає вигравати, багато батьків перетворюються на маніяків: уявляють себе суворими тренерами, роздають вказівки та кричать через весь майданчик, що дитина має «дати пас, кому говорять».
Брюс Браун (Bruce Brown) та Роб Міллер (Rob Miller), два тренери, провели опитування серед шкільних спортсменів. Тренери попросили їх назвати найгірший спогад про спортивне змагання.
Немає нічого гіршого, ніж їхати в одній машині з батьками після змагання. Суцільні поради, як треба було зробити, та жодної підтримки.
Джессіка Лахей пропонує перед спортивним змаганням уявити, що ви не мама та тато, а бабуся та дідусь. Тому що їхня підтримка не залежить від досягнень. Бабусі та дідусі не критикують тренера чи суддю. Навіть у разі програшу вони просто підбадьорюють онуків без задньої думки про золоті медалі та чемпіонство.
Зрозумійте самі і поясніть дитині, що вчитель друг, а не ворог
Багато проблем вдасться запобігти, якщо розмовляти з учителями. Легше сказати, ніж зробити. Чули про батьків, які вимагають підвищити оцінку та вважають, що дитину в школі змучили?
Вчитель метається між двома вогнями: батьки хочуть, щоб дітей усьому навчили і навчили як слід, але думають, що вчитися — надто важко, діти не витримують навантажень.
Джессіка Лахей пропонує покращити стосунки батьків та учнів. Деякі пропозиції банальні: бути ввічливими та доброзичливими, шанобливо ставитися до школи та освіти. Сумно, що навіть це не завжди дотримується.
Ось інші пропозиції:
Ідіть розбиратися з учителем не відразу після поганої оцінки, а через день.
Повідомляйте вчителю про серйозні події у житті дитини.
Дайте дитині право голосу у розмові з учителем. Розігруйте вдома діалоги з викладачами.
І найголовніше – дозвольте дітям помилятися. Це приведе їх до успіху.
